Офіційний сайт Гуляйпільської районноі державної адміністраціі

Розділи

Календар

« Травень 2018 »
Пн   7 14 21 28
Вт 1 8 15 22 29
Ср 2 9 16 23 30
Чт 3 10 17 24 31
Пт 4 11 18 25  
Сб 5 12 19 26  
Нд 6 13 20 27  

Пошук

Новини

Трагічні сторінки історії, які випали на долю українського народу, а особливо про перенесені ним репресії.

Політичний терор проти власного народу більшовики розпочали з моменту захоплення ними влади. Метою більшовицького терору було масове винищення людей за ознаками їх належності до владних структур поваленого експлуататорського ладу чи реакційних суспільних станів.

В Україні вістря репресій було спрямоване також проти національної інтелігенції, у якій В.Ленін вбачав головного носія найнепростимішого гріха – буржуазного націоналізму. Але згодом під жорна репресій потрапили представники органів влади, внутрішніх справ, радянської інтелігенції, військовослужбовці, керівники підприємств, установ та організацій, селяни різних прошарків – всі, у кому сталінський режим вбачав загрозу своєму існуванню.

Перша хвиля масових репресій проти інтелігенції в Україні пройшла в 1929-1930 рр. одночасно з початком примусової колективізації та розкуркулення.

Пік політичних репресій – так званий «великий терор» – припав на кінець 1930-х рр. Його відправною точкою став лютнево-березневий (1937 р.) пленум ЦК ВКП (б) та виступ на ньому Й.Сталіна.

Підготовка репресивних заходів почалася ще в 1936 р. З жовтня 1936 до лютого 1937 була проведена перебудова каральних органів, установка на чистку партійної, військової, адміністративної еліти від потенційної опозиції. 9 березня 1936 р. була видана Постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про заходи, що унеможливлюють проникнення в СРСР шпигунських, терористичних, диверсійних елементів», 28 квітня 1936 р. - Постанова РНК СРСР «Про виселення з УРСР і господарське облаштування в Карагандинській обл. Казахської АРСР 15000 польських і німецьких господарств» та ряд інших директив.

Другим етапом, 03.1937 - 06.1937 рр., було декретування тотальної боротьби з «дворушниками», «агентами іноземних розвідок», планування і розробка масових операцій проти «соціальної бази» потенційних агресорів – куркулів, «колишніх» людей, представників національних діаспор тощо. 17.03.1937 р. був оприлюднений Закон СРСР про заборону селянам залишати колгоспи без згоди адміністрації і підписаної трудової угоди з майбутнім роботодавцем. Це було законодавче оформлення позбавлення селян права на свободу пересування.

ІІІ етап, що тривав 07.1937 – 10.1938 рр., ознаменувався декретуванням і реалізацією масових репресивних операцій – куркульських, національних, проти ЧСИР (члени сімей зрадників батьківщини), інтенсифікацією боротьби з «військово-фашистськими змовами» в РККА, із «шкідництвом» у сільському ті іншому господарстві.

Як відомо 2 червня 1937 було прийнято постанову Політбюро ЦК ВКП (б) ПБ-51/94 «Про антирадянські елементи», відповідно до якого 5 серпня 1937 вийшов наказ НКВС СРСР № 0044, який поклав початок масових репресій.

Вже до середини листопада 1938 року без суду було винесено 681692 смертних вироки, які виконувалися негайно. Більше 1,7 млн. людей було відправлено в табори.

Згідно з розсекречених архівів і документів СБУ, в Україні з 1935 по 1951 рік жертвами даної політики стали понад 2 млн. 800 тис. людей.

У 1936 році заарештували 15717 осіб, у 1937-му - 159537, в 1938-м 106096, в 1939-м 11744.

Близько 16,5 тис. чоловік було розстріляно в 1937-му.

Цей День пам’яті і скорботи про жертви, які загинули або постраждали в Україні в наслідок політичних репресій комуністичного режиму, спочатку з’явився в національному календарі країни наприкінці 90-х років і носив назву "День пам’яті жертв голодомору", відображаючи в своєму формулюванні одне з найтяжчих злочинів проти людяності тієї безжальної влади.

Відзначався в четверту суботу листопада (Указ Президента України № 1310/98 від 26-го листопада 1998-го року). Потім, згідно з Указом Президента України № 1181/2000 від 31-го жовтня 2000-го року, цей пам’ятний День був перейменований і став називатися «День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій».

Указом від 15-го липня 2004-го року №797/2004 було встановлено назву «День пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій».

Надалі, згідно Указу Президента України №431/2007 від 21-го травня 2007-го року, дні пам’яті жертв голодоморів та жертв політичних репресій виділили в окремі пам’ятні дати.

«День пам’яті жертв голодоморів», як і колись, відзначається в четверту суботу листопада, а «День пам’яті жертв політичних репресій» - щорічно у третю неділю травня.

Щороку в третю неділю травня по всій Україні проводяться різноманітні заходи, присвячені пам’яті про ці страшні події.

20 травня 2018 року, відповідно до Указу Глави держави, в Україні буде приспущено Державний Прапор, обмежено розважально-концертні заходи, спортивні змагання. Це також стосується внесення відповідних змін до програм радіо і телебачення...

Основними завданнями органів виконавчої влади та місцевого самоврядування району, які випливають із відповідного Указу Президента України, є проведення районних заходів з гідного вшанування пам'яті жертв політичних репресій та забезпечення належної підтримки постраждалих від тоталітарного комуністичного режиму.

Сучасна українська держава засуджує будь-які прояви агресії у ХХІ столітті. Український народ ціною життя тисяч патріотів сьогодні відстоює шанс на своє мирне майбутнє і майбутнє Європи, і тому солідарний з усіма народами, які постраждали і продовжують зазнавати страждань від тоталітарних режимів, зокрема кремлівського.

Слід зазначити на тому, що практика застосування методів політичного терору є звичною для деяких правлячих режимів і нині. Так, на загарбаних Російською Федерацією українських територій запанували репресії проти українців, кримських татар, усіх, хто вважає Україну своєю Вітчизною.

Багато людей пропали безвісти. Піддаються фізичним і моральним тортурам захоплені бойовиками українські військовослужбовці, добровольці, волонтери.

Поширеними політичні репресії проти інакомислячих є й у самій Росії, де виправдовуються та фактично відроджуються сталінські методи управління.

На сьогодення, для самого українського суспільства принципово важливо, щоб у кожній області, районі було встановлено пам'ятник жертвам, аби кожне місце масових поховань було відмічено пам'ятними знаками. Перифразуючи відомий вислів "Війна не закінчена, доки не поховано останнього убитого солдата", можна сказати: "Доки не поховано і не згадано останньої жертви тоталітарного режиму, війну з ним не закінчено".

Обов'язок пам'яті зобов'язує нас зробити це, інакше ми ще довго житимемо в тому далекому радянському минулому. Адже, сьогоднішня суспільно-політична ситуація в Україні зобов’язує весь наш український народ консолідуватись та виховувати молоде покоління українців на кращих засадах історичної пам'яті відданих захисників своєї землі – неньки України.



Вівторок, 15 Травня 2018 12:49 | Переглядів: 19

Новини структурних підрозділів